Цілими днями ми рахуємо лезбійок, геїв, силіконові цицьки і штучні обличчя у людей.

- Oh, remember the chicks that thought that each sock costs 9 dollars?

- Haha, yeah.

-  I saw them today. They’re weeeeird.

- I think they’re lesbians.

- No, they’re probably not lesbians. They’re just bisexual and very sexual, at this point – towards each other.

And stupid.

- Nice. What else can a man want: sexual and stupid…

- A man can want more; a boy will be satisfied with that.

Деколи так дратують легковажні коментарі співробітника... Недойоб в деяких людей настільки противно проявляється, що хочеться просто замкнути двері і вийти поригати. Вульгарні коментарі можуть бути надпошлими, але всеодно звучати якось з гумором і розумом, ну хоча б з естетикою.

А я ще дивуюсь, чого мені ніхто не подобається. Таких просто нема навколо. Таких, як треба, взагалі мало. А інші не колишуть.

Перший вихідний після більш ніж 2х тижнів роботи... АААааааа! Я жива! Жива! І не все так погано! І світ прекрасний і все прекрасно!

Проїхала сьогодні у інше місто на велосипеді, там купила кам-фак-мі туфлі, кежуал стильне платтячко, надпрекрасний гаманець і надто-дорогі шорти для роботи. Уаааууу, зразу відчула себе людиною. Купалася в океані по дорозі туди, трошки фотографувала. На шляху назад, уже під вечір, купалась ще раз і сиділа, ловила останні теплі промені сьогоднішнього дня. Але цього недостатньо, взяла свій і Надькин купальник, прийшла до неї на роботу, де зараз і сиджу, показала купальник і сказала "твая мая панімать?". підмовила хлопців, що вітер і шторм нам не загроза і десь пів 12 байкуєм до маяка, моржувати=). Кіко того життя?!
Якщо в мене буде один такий вихідний в тиждень, коли можна щось собі купувати, купатися під хвилями, видушувати мінімум 30 км на велосипеді і підбивати заморених друзів на яскраві вчинки - я щаслива людина!
Деколи, отримуючи менше, ніж звик, відчуваєш себе подавленим і нещасним. Але варто лише миттєво отримати те,що завжди - розумієш навіщо жити. Такий собі мазохізм.
Наступного тижня дуже-дуже сподіваюся отримати документи з Берліну (це чекання так діє на нерви,а чувак з пошти вже мене добре знає) і поїхати в Бостон. Там купити собі красиву вечірню сукню, яка б пасувала до нових туфель і ввечері з подругами сходити до хорошого ресторану на лобстерів і вино.
Ах...
 

Харять тупі, повільні люди, які ображаються на відвертість і природність і намагаються звалити свої проблени до решти моїх відповідальностей.
Також харять ідіоти, які чомусь думають, шо я більша діотка тільки тому, що визнаю що зі мною конкретно не так. Я менша ідіотка, бо, блядь, визнаю шо зі мною не так і або насолоджуюсь всім на злость, завість чи нерозуміння, або міняю.
І ше - мені срати, шо ви чогось не вмієте роити. Моя робота не заключається в тому, щоб вам пояснювати. Я цього навчилась САМА. І ви, блядь, головою думайте, а не сракою. І також вчіться. А як не знаєте - не задавайте тупих питань, а ше раз подумайте головою і попробуйте хоть чогось навчитися самі.

Дякую, виговирась. Давольна і срать шо навколо такий піздєц.

Всім стресам знайдено причину. Просто я стала тим, кого завжди не розуміла, - перфекціоністкою.
І найгірше - ловлю якийсь дивний мазохістичний кайф від цього.

12 годин в день
Малюю мізками по цеглі на стінах магазину
Втираюся тирсою і дихаю пилом
без вихідних
Натягується сорочка на місці біцепса правої руки
Не приходять документи

Лівчик в рюкзаку

Мокра футболка

Віскі і шторм

Мокрі джинси в піску

Аксесуари в кишені

Пів 2 ночі

Дякую, за день народження і накачані хлопчачі попи.


Жаль, що все закінчилося і забулося.

Людина, з якою треба зустрічатися ненавидить мене ще більше, ніж я його.
І це прекрасно.

Зарядка - ето харашо. Особливо, якщо вигрібати з кімнати воду в  7 ранку. Дякую, татусю, шо не шануєш мій сон і дзвониш так вчасно, коли вода за 5 см від мого ноута. В нагрузку 12 годин роботи і ще щодня так само мінімум до кінця тижня. Сорочка натягується від правого біцепса, а клієнти офішівають відпідйомної сили. А хулє? Українська дівчина може все.
Зуб мудрості вростає в щоку, а гігантські мурахи безсовісно повзають по стінці коло голови і не бояться долі своїх покійних родичів. Треба лягати спати, поки є можливість трішки відпочити.
Я ще досі не всікла, що витрачаю весь свій час на нове життя, приходу якого навіть не відчула. Так, мої мізки дуже повільні. Особливо, після роботи.
Хочу трошки додому, але, щоб ніхто не налітав з "приїхала!", а просто так, ніби нічого і не було ці роки.
Поняття не маю, що буде далі. Церез місяць, через рік, а через пять років тим більше.

*Відправити вдалося на наступний вечір, після роботи, в сквері

1. People who point at their wrist asking for the time... I know where my watch is pal, where the hell is yours? Do I point at my crotch when I ask where the toilet is?

2. People who are willing to get off their a** to search the entire room for the TV remote because they refuse to walk to the TV and change the channel manually.

3. When people say "Oh you just want to have your cake and eat it too". Damn Right! What good is cake if you can't eat it?

4. When people say "it's always the last place you look". Of course it is. Why the hell would you keep looking after you've found it? Do people do this? Who and where are they?

5. When people say while watching a film, "did ya see that?" No Loser, I paid $12 to come to the cinema and stare at the damn floor!

6. People who ask "Can I ask you a question?"... Didn't give me a choice there, did ya sunshine?

7. When something is 'new and improved'. Which is it? If it's new, then there has never been anything before it. If it's an improvement, then there must have been something before it, couldn't be new.

8. When people say "life is short". What the hell??? Life is the longest damn thing anyone ever does!!! What can you do thats longer?

9. When you are waiting for the bus and someone asks "Has the bus come yet?" If the bus came, would I be standing here???

Пол ночи пыталась написать пост и вот только под 3 часа руки дошли. А мыслей уже нет, да и сил не особо осталось...
Чуство полного неадеквата переполняет вены. Полтора дня выходных очень выводят из общего настроения "пахать и не думать и время летит". Покупаю ободки под все прикиды. Захожу в любимый магазин аксесуаров и покупаю то, чего не хватает. 3 пары цветных очков, 4 цветных ободка. Крокодильство вокруг не заставить перестать следить за собой. Наоборот.

Мама вчера написала " и как ты домой не хочешь..."
да, мам, не хочу. да знала б ты, как меня задрали уже эти путешествия. Дожить до конца августа, потом в Украину, потом в начале сентября в Болгарию на неделю, шмотки забрать, друзей навестить, обратнов Украину, шмотки забрать, с друзьями потусить и вконце сентября уже в Германию, а до этого может еще и в Италию. Как надоело оставлять за собою новые постели и подушки и выкидивать старые любимые вещи, которые не влезают в чемодан. Но все же, больнее всего оставлять людей. Особенно тех, с кем жила в 1 комнате и одной жизнью последние 2 года. Это, наверное, будет очень тяжело. Я уже вижу оргомный фен, который выдувает пустоту в душе.

На работе всех строю. За это обещали бонус вконце лета. Если б не кризис, вчера бы меня повысили. Но и то хорошо, хоть какие-то деньги привезу не в форме шмоток и техники.

Обидно, что украинский так вытесняется из жизни. Никогда не думала, что напишу пост на русском. На это, конечно, была провокация, но не она одна виновата.

Может завтра я подумаю о том, о чем хотела написать сегодня в ЖЖ. И напишу что-то более толковое, чем сегодня.

Эта тоска заставляет растворять время в нажатиях клавиш. Что б потом, освободившись, напугаться показателями часов и отдать мысли подушке. И проснувшись планировать то, на что никогда не позволить себе оставить отвлечения. И так вечно...

Кілька місяців назад я дала найцинічніше інтерв"ю про свій універ. Всирала всьо і вся,  короткими реченнями визнавала мікрочесноти універу. Знала, шо спаганять, але ж не так.

п.с. Всьо равно я  звізда. Хоч і куйова.=)))

Сьогодні купались в майках і трусах. Давольні і мокрі, зібрались за пів хвилини, коли побачили якихось людей на горизонті. І з мокрими жопами пішли в магазин купувати спагетті. Дівки сьорбали мате, а я готувала півтора кільо фаршу з соусом.  Нажерлися як дурні, даже хлопців повкормлювали до полуобмараку=).
Ах, прєкрасний вихідний день і перша тепла водичка цього сезону. В воді було тепліше, ніж на суші....

Не стрималась... Друга дільна покупка на острові... А ше до них купила обруч з шотланською клітинкою... Нормальні оправи мені не пасують (чесно), тільки їбануті. І це прекрасно!

Так. Життя таки переді мною не заспокоїться. Цього року я встигну пожити не в трьох країнах на пмп, а в чотирьох. Благословіть боги добрих німців і тьфу вам за те, що знову доведеться кидати новозбудоване прекрасне і насичене офігенно розумними, довбанутими і рідними людьми.
Тонка межа бажання відкривати і вивчати нове і болі за тим, що щоразу залишаєш позаду. Мабуть моє життя колись зламає мене і навчить не прив"язуватись до людей всією душею і не віддавати стільки енергії тому, що ціную.
Ні, я не жаліюся. Я вдячна за шанс і нагоду розфарбувати собі мізки ще в більш дибільні відтінки. А ви дивуйтеся потім, що я в повному неадекваті. Я майже радію. Я просто знаю, що не можу цього цінувати поки не отримала. А як отримаю - зрозумію. Як завжди.

Ніби все життя продавала меблі, коври і антикваріат. З касовим апаратом на "ти" і блискавична швидкість механічної роботи. Обережість, такт і рівновага. Навіть фальшива усмішка прижилася. Ловлю від цього кайф. Отримала сьогодні першу в житті серйозну зарплатню.
* ииииии =) *
Магазин назавжди закривається 13 червня. Мабуть ревіти буду. Запроронували переїхати в Мейн працювати в іншому магазині з житлом. Жила колись в Мейні рік, було б приємно там працювати на улюбленій роботі. Але контракт на житло тут підписаний до кінця літа + 300 людей з універу навколо. Не буду вийо, залишусь тут і буде насолоджуватись напиванням 1 пивом ( економно бути змученою щодня! )
А взагалі все прекрасно=)

Острів прийняв нас холодом і вітром, а по прокиданню змочив океанічним бризом вперемішку з дощем. Автобуси по 2 бакса і пиво через старших друзів - ах, будні=)
Два дні пройшли як місяць. Ходила-їздила по Martha's у пошуку роботи. "Приходьте через 2-3 тижні, заповніть аплікацію, бла-бла-бла". Насправді все відбувається через знайомство. всюди. Все найпростіше, принаймні. Завтра іду на дві пробні роботи, куди мене зарекомендували друзі. Одну б точно отримала, якби жила в тому містечку, а так, менеджер поки-що простро пристроїв кухню прибрати, а далі видно буде. А друга - в магазині дерев"яних виробів та килимів продавати. Неточно ще, але і то добре. Одна знайома два тижні не може знайти ніякої роботи. Впала в депресію і проплакала весь день. Але головне не складати руки і наводити контакти. Я вже подружилась з одним менеджером з кафешки морозива. Протриндякала півгодини вчора і сьогодні зустрів на вулиці, розпитував, бажав успіхів. В нього зараз нема клієнтів (холоднооо, туристів мало, логічно), але думаю через кілька тижнів візьме. Дуже вже позначав моє ім"я в свому списку. Прикольний чувак і вроді не збочинець =)).
Взагалі цікавий досвід. Халупа наша починає навіть подобатися. Особлива ультразручний великий шкіряний диван у вітальні, на якому зараз лежу. Є кухня, вчора жестоко похавали по 3 бакса з людини - картопельки в мундирах і тунця до відвалу. Сплю без подушки і підодіяльника поки що, завтра власник дому приїжає. В нашій частині дому, в іншій кімнаті живе пантовий бразилець і його дружки приходять випивші/накурені. Але я сьогодні їх приткнула дуже ввічливо тим, що подрузі вставати в 6 ранку. Сидять ото навпроти і мирно пивко попивають=). Мирні вони раздолбаї. А в другій половині дому живуть наші хлопи. Такшо якшошо - стук-стук=).
Сьогодні від нєфік дєлать витягала ржаві швяхи з дошок, що знайшла у бек ярді. Зробила кілька лавочок перед входом. Коли буде час, куплю цвяхів і склепаю якісь порядні=). Головне шоб Амір того не бачив. Бо як прийшла за молотком і пласкогубцімя, щиро вірив що буду когось мучити і вбивати=)))).
Завтра буде робота і буду почувати себе зайнятоюі  потрібною. Якщо не візьмуть - буду шукати далі. Тут десь 300 людей з нашого універу ( поки нема туристів - майже кожен другий на вулицях))) Відчуття, ніби AUBG переїхало в штати=)).
В кімнаті Надя, я і болгарка Бетті. Раніше з нею кілька разів на паті тринділи, але щойно проторчали на лавочках кілька годин, прикольна людина і дуже хороший співжитель.
Отак все коротко про перші 2 дні. Коли буде робота вже не буде часу розписувати, тому враження пишу зараз, щоб потім не відповідати на запитання втомленою.

Ми попрощалися перед доріжкою прийому багажу в Нью Йоркському аеропорну Кеннеді. Оксана Полядвенко (ім"я змінено), 53 року народження, попрямувала до митного контролю, залишивши мене чекати на свій чемодан, що так вперто, ось уже пів години не з»являвся на рухливій стрічці. Сказала їй іти, не чекати на мене, бо не встигне. Я тоді так переживала... Літак, що вирушає через годину десь із іншого кінця аеропорту і майбутній коллосальний викид адреналіну в дорозі на борт крилатого.

Тоді мій чедоман приїхав одним з останніх і я помчала до нескінченної , першої з чотирьох чи шести, черги. Завжди підсвідомо керувалася цим правилом. Сьогодні можу його сформулювати: підходь до людей так, щоб у них не залишалось вибору а ніж допомогти тобі. Особливо у індивідуалістичному та байдужому місті Нью Йорку. Запалені очі, що бігають між людей у пошуку працівників у темно-синій формі. Гучні прохання у напіввідчаї і пом»ятий посадочний талон з часом відправки через пів години. Чоловіки, що  пропускали у чергах та індієць, що забрав чемодан і просто вистрілив у мізки: Run to the gate! RUN! Заправляючи за мною зірвані розділювачі черг та здивовані гримаси пасажирів. Не знаю як вдалося витягнути ноут з переповненого рюкзака, поставити всі речі на конвеєр, роззутися і пройти через магнітні двері, але здається це було зроблено в секунду. Не загублені гаманець та папка документів, що дозволили потім полегшено зітхнути навіть у момент відчаю. Після магнітних дверей вигукнуло в в мені те закарбоване RUN! І кеди в руках разом з фотосумкою, пакетом та рюкзаком і розмиті стіни і обличчя аеропорту Кеннеді. Полосаті носки, надірвані руки, що відчайдушно рвуть ручки сумок, щоб добігти, встигнути. 10 хвилин і кілька кілометрів аеропортних коридорів до терміналу. Повністю мокра футболка, волосся, червоні руки, по яких ковзають речі і все ціж нав»язливі відчайдушні прохання допомоги. Ще один індієць з Run to gate 16, calm down, you have plenty of time… plenty of time, plenty of t…. і ось майже зачинені двері коридору в літак і вп»яте моє прізвище в колонках аеропорту. Добрий, хороший пілот, що простягує пляшку води босій, розпашілій дівчині, що падає навколішки перед входом до крилатого і You made it. Congrads. Take a deep breath. You made it. Істерика, дзеркало, витерта туш з щік, прохід до крісла і пів години шоку. I made it. I made it. I made it.

Пройшло 5 годин, а руки трясуться, підіймаючи чашку кави. 40 годин без сну, транаcтлантичний переліт, наскрізьаеропортний перебіг і 3 години чекання на Надю... Смачний запах Бостонських вулиць. Солоний присмак океанічного повітря і ідеальна чистота доріг навколо аеропорту.

Я подумала про Оксану Полядвенко, 53 року народження. Людина після операції, не знаюча ні слова англійською у безкраїх коридорах та безкінечних чергах Нью Йоркського Кеннеді. З двома важкими сумками і 50 хвилинами до відправлення. До болі цікаво, як вона і де вона. Чи не плаче бува на якійсь лавці, між купою імігрантів, не в змозі зрозуміти сама і пояснити комусь, що їй потрібно в Атланту. Або щаслива в обіймах дочки, десь уже в Канзасі, куди завела її неперевершена удача.

 

Через 7 хвилин з дверей навпроти вийде Надя і ми почнемо літо у штатах, а я запощу цей пост при першій же можливості.

п.с. аеропорт JFK сакс. якщо когось цікавлять піздєци в ньому і в польотах Дельти зараз - опишу окремим постом.
п.п.с. В Кембріджі кльовооооо. Поспілкувась зі студіками. иии

Залишається близько 8 годин до від"Їзду і я знову сиджу в Крапці, допиваю квас, дорозряджую ноут і йду в черговий раз (вп"яте за 2009) збирати чемодани. Навіть не церемонюся. Покінчу з цим за пів години і полечу.
Просто хотіла висловити величезну подяку всім, хто прикрасив ці короткі відвідини! Нові знайомства були просто афігезними - бєшені, дурнуваті, я знайшла рідню=))) Старі друзі - дякую, особливо за вчора. Було дуже-дуже круто.
Після найкрутішого семестру послідували найкращі відвідини України! А тепер пора за океан...
Цілюю, дуже-дуже-дуже люююблю і буду потрійно скучати. Але побачимся в серпні;)